Патріотичне виховання
Патріотичне виховання є складовою частиною загального виховного процесу та являє собою систематичну, цілеспрямовану діяльність всіх структурних підрозділів навчально-виховного процесу, щодо формування у учнів високої патріотичної свідомості, почуття любові до України, готовності до виконання громадянських, конституційних обов’язків.
У цей складний для нашої держави час у кожному серці – невимовна тривога та біль за майбутнє України. На часі, як ніколи, – патріотичне виховання.
Формувати справжнього патріота власним прикладом, органічно поєднуючи історичні факти, літературні надбання, аналізуючи, дискутуючи, навчаючи ненав’язливо і з любов’ю, – головний критерій співпраці з молоддю.
Сучасний молодий українець повинен позиціонувати себе як справжнього європейця, і не тільки за територіальною ознакою нашої держави, а насамперед за тими цінностями, які сповідує демократичне суспільство. Сьогодні настав час, щоб українська молодь чітко окреслила свою позицію щодо розбудови та захисту української державності. Патріотизм, духовність, любов до родини та рідної землі – головні пріоритети у вихованні молоді нашого навчального закладу. Підвищення рівня знань, формування справжніх професіоналів – це важлива робота, але головне – виховати Людину.
Для виховання патріотичних почуттів є багатющий арсенал прикладів: це патріотизм Січового стрілецтва, героїзм і відданість Батьківщині героїв Крут і Базару, любов до України воїнів Великої Вітчизняної та багато інших. Це – той золотий фонд і неоціненне багатство, які сьогодні повинні бути задіяні в справі виховання істинного патріотизму.
Свідома особистість, яка не хоче відчувати себе перекотиполем чи людиною нізвідки, повинна шукати в історії коріння своєї нації, осмислювати її минуле, знаходити відповіді на багато питань сучасності. Адже, як слушно зауважив відомий філософ епохи Відродження Н. Макіавеллі; ”Той хто уважно розглядає минулі події, здатний... передбачати майбутнє і застосовувати ті засоби, якими вже користувались у минулому.”
Загляньмо в очі історії...
29 січня 1918 року під станцією Крути зійшлися два світи, дві ідеї: світ незалежної європейської держави та загарбницька орда московського імперіалізму під новітньою маскою “большевизму”.
Десятиріччями історію бою або замовчували, або вона обростала міфами і вигадками як у закордонній, так і вітчизняній історіографії.
У радянські часи полеглих під Крутами кваліфікували як зрадників. Та пам’ять не стирається розчерком пера чи за чиєюсь вказівкою. Саме в цей дуже тяжкий час першою на захист рідної Вітчизни піднялася молодь.
Не менш важливим історичним фактом, хоча, на жаль, маловідомим, був бій на околиці селища Базар Житомирської області, який прогримів 17 листопада 1921 року.
У ході битви з військом, очолюваним Григорієм Котовським, зазнала поразки волинська група армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрія Тютюнника. Як свідчать історики, перевага у живій силі більшовиків у 40 разів перевищувала сили повстанців. Вдень і вночі впродовж двох тижнів червона кіннота переслідувала напівроздягнутих, голодних, виснажених вояків УНР. 359 із словами “ще не вмерла України...” зустріли смерть і поховані у цій святій землі, яка ще кілька днів після трагедії “дихала”... До речі, одним із них був житель м. Бар. – Євген Новоленик (1898 р.н.)
У такі дні і під Крутами, і під Базаром на повен голос розносяться слова Клятви:
Немає коментарів:
Дописати коментар